Що сталося в ніч на 26 квітня 1986 року?
У ніч на 26 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції проводили експеримент із перевірки можливості використання інерції турбогенератора у випадку втрати електроживлення. Попри те, що технічні умови не відповідали плану випробування, експеримент не скасували.
О 01:23 розпочалося випробування. Уже о 01:25 пролунали два потужні вибухи з інтервалом у кілька секунд. Реактор було повністю зруйновано. Виникло понад 30 осередків пожежі. Основні з них ліквідували протягом години, а до 5-ї ранку загоряння локалізували. Водночас пожежа у центральному залі четвертого енергоблоку тривала до 10 травня — її гасили із застосуванням вертолітної техніки.
На момент аварії у приміщенні перебували 17 працівників. Старший оператор реакторного цеху Валерій Ходемчук загинув під завалами. Наступного дня від опромінення помер наладник Володимир Шашенок. Ще 11 працівників отримали смертельні дози радіації та померли до 20 травня в московській лікарні № 6. Загалом 14 працівників отримали променеву хворобу тяжкого ступеня.
Наступного дня урядова комісія ухвалила рішення про зупинку першого і другого енергоблоків та евакуацію населення Прип’яті.
Станом на 8:00 28 квітня рівень радіації на третьому і четвертому енергоблоках становив 1000–2600 мікрорентген на секунду, а в окремих районах Прип’яті — 30–160. Навіть керівництво держави не повністю усвідомлювало масштаб небезпеки.
Ліквідація наслідків аварії
До ліквідації наслідків аварії негайно залучили військовослужбовців. Першими прибули підрозділи цивільної оборони Київського військового округу з технікою радіаційної розвідки та дезактивації. До робіт також долучилися хімічні, авіаційні, інженерні, прикордонні війська, медичні підрозділи Міністерства оборони СРСР, частини Цивільної оборони та МВС.
Влітку 1986 року до ліквідації залучили військових запасу та цивільних спеціалістів. Загалом участь у ліквідації наслідків аварії взяли близько 600 тисяч осіб. Значна частина з них зазнала впливу радіації.
Пожежники прибули на місце аварії без належних засобів захисту. Саме вони змогли запобігти ще одному можливому вибуху — водневому. Загальна активність радіоізотопів, викинутих у повітря, перевищувала рівень радіаційного забруднення після бомбардування Хіросіми у 30–40 разів. Опромінення отримало майже 8,5 мільйона людей.
Евакуація населення
Перше офіційне повідомлення про аварію з’явилося лише через 36 годин після вибуху — опівдні 27 квітня. Тоді на прип’ятському радіо оголосили про тимчасову евакуацію мешканців міста.
Місто розділили на п’ять секторів. Людей просили зачинити вікна, вимкнути електроприлади, перекрити воду й газ та взяти із собою документи, особисті речі та продукти харчування на перший час. Вивозити домашніх тварин заборонялося через високий рівень радіоактивного забруднення.
Мешканців запевняли, що евакуація триватиме лише три дні.
О 13:50 люди зібралися біля будинків, із 14:00 почали прибувати автобуси, а вже о 16:30 евакуацію завершили. Із Прип’яті вивезли 44,5 тисячі осіб. У місті залишилися близько 5 тисяч спеціалістів, залучених до ліквідаційних робіт.
2 травня ухвалили рішення про евакуацію населення із 30-кілометрової зони навколо станції. До 6 травня звідти переселили понад 115 тисяч людей. Забруднену територію пізніше назвали Чорнобильською зоною відчуження. Сотні населених пунктів у зоні найсильнішого радіоактивного забруднення було знесено.
Для працівників ЧАЕС та їхніх родин наприкінці 1986 року почали будувати місто Славутич. Уже в 1987–1988 роках туди заселилися перші мешканці.
Радіаційна ситуація в Києві
Увечері 1 травня вітер змінив напрямок у бік Києва, що спричинило різке підвищення радіаційного фону в місті. Попри це першотравневий парад відбувся.
Перше офіційне повідомлення про аварію
Інформаційна політика радянської влади в перші дні після катастрофи спричинила втрату довіри серед населення. Офіційне повідомлення про аварію в СРСР з’явилося лише 28 квітня о 21:00 у програмі новин «Врємя».
У ньому повідомлялося лише про сам факт аварії та створення урядової комісії без пояснення реальних масштабів трагедії.
29 квітня коротке повідомлення Ради Міністрів СРСР опублікувала газета «Правда України». Наступного дня з’явилися дещо ширші матеріали, однак вони також не містили повної інформації про небезпеку.
Перші рекомендації щодо захисту населення від впливу радіації опублікували лише 9 травня.
Генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов звернувся до громадян щодо аварії на Чорнобильській АЕС тільки 14 травня 1986 року.
Події перших днів після катастрофи засвідчили не лише масштаби трагедії, а й героїзм пожежників, військових, медиків та ліквідаторів, які ціною власного здоров’я і життя змогли зупинити поширення наслідків аварії. Водночас затримка з інформуванням населення та несвоєчасні управлінські рішення суттєво ускладнили ситуацію та посилили ризики для людей.
Інформацію підготовлено на основі матеріалів Українського інституту національної пам’яті.
Поділитись власною історією, яка пов’язана з аварією на Чорнобильській АЕС можна на сайті Цифрового простору «Історії Чорнобиля» (Національний Музей «Чорнобиль» та Державне агенство України з управління зоною відчуження)
Колекція свідчень про Чорнобильську катастрофу Українського інституту національної пам’яті