До 190-річчя Дорнбурга (Чкалового) ми продовжуємо розповідати про людей, які пов’язані з нашим селом і своєю працею роблять внесок у розвиток молоді, спорту та країни.

Одним із таких людей є – тренер, який працює з дітьми та молоддю, розвиває змішані єдиноборства, займається військово-патріотичним вихованням та інклюзивним спортом, а після початку повномасштабної війни долучився до волонтерської допомоги військовим.

З нагоди 190-ї річниці села Дорнбург за вагомий особистий внесок у національно-патріотичне виховання молоді, утвердження громадянської ідентичності, розвиток інклюзивного спорту, активну волонтерську діяльність та підтримку Сил оборони України Костянтин був відзначений Подякою Новотроїцької селищної військової адміністрації.

Його шлях у спорті розпочався ще в дитинстві. Народився Костянтин у селі Ковильне, а згодом переїхав до Чкалового (нині – Дорнбург), де й минуло його дитинство. Приблизно з десяти років він почав займатися у місцевій ДЮСШ.

«Ходили на секції боксу, у тренажерний зал. Після школи одразу на три години збиралися і чекали на тренування. Саме у цей період спорт став важливим для мене.

Одразу після школи вступив до Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Провчився там два роки, а потім через сімейні обставини перевівся до Херсонського державного університету, де також навчався два роки. Багато хто, насправді, думав, що я навчаюся на фізрука, але моя спеціальність – тренер з олімпійського професійного спорту, фахівець.

Ще під час навчання працював у Херсонських клубах на охороні, відвідував секції ММА і тренажерний зал».

Дорнбург – місце дитинства

Попри те, що сьогодні Костянтин живе та працює в іншому місці, Дорнбург залишається частиною його особистої історії. Саме тут минули дитячі роки, тут він робив перші кроки у спорті, а звичайні дитячі спогади назавжди залишилися пов’язаними із селом.

«Приїжджав на канікули з навчання. Улюблене місце, напевно, ставок, де в дитинстві часто проводив час. Ловили рибу. Хлопцями по 10–12 років ловили невеличких карасів. Було цікаво».

Від спорту — до тренерства

Спорт супроводжував Костянтина ще зі шкільних років: від школи їздив на змагання, і згодом вирішив пов’язати своє життя з тренерською діяльністю.

«Насамперед, я завжди був пов’язаний зі спортом: їздив на змагання – обласні, районні від школи, займався легкою атлетикою, футболом.

У тренерстві я спочатку хотів навчитися сам. Навчався в університеті, займався, і коли зрозумів, що вже можу передати щось наступному поколінню, вирішив стати тренером, що буду тренувати дітей. На це, власне, і навчався.

Для мене робота з дітьми – це відповідальність, дисципліна, готовність до навантажень, характер і стержень, який закладається і буде слугувати усе життя».

Спорт – це не лише фізична сила

Сьогодні у Костянтина займаються діти та молодь різного віку – від семи років і старше 18. Для нього тренування – це значно більше, ніж фізична підготовка.

«Дисципліна, витривалість, загартовування характеру, правильне мислення, готовність до спротиву, впевненість у собі й розуміння того, що ти у цьому житті щось можеш, що ти можеш захистити рідних і близьких.

Дисципліна дуже гарно загартовується саме тут і класно себе показує. Є час відведений на тренування. За кожне запізнення моїх “козаків” – так я називаю своїх учнів — так би мовити, караю відтисканнями: п’ять хвилин запізнення – 25 або 50 відтискань.

Дисципліна проявляється у простих речах: встати, почистити зуби, поснідати і піти по справах – у школу, на роботу. Я завжди кажу їм: ви несете відповідальність за те, що робите, і за людей, які вас оточують».

«Вони просто мають певні особливості, які варто враховувати»

Окремий напрям роботи Костянтина – заняття з дітьми з інклюзією. Він говорить, що для такої роботи потрібні терпіння, увага та особливий підхід, адже найважливіше – побудувати довіру.

«Це такі самі діти, але вони, так би мовити, особливіші, проте дуже гарно виховані. До них справді треба більше уваги, бо у них енергія б’є через край. Тут потрібен особливий підхід, щоб дитина довірилась і відкрилась.

Такі діти, з інклюзією, нічого поганого не роблять, і їх треба більше залучати до суспільства, до спільних дій. Вони просто мають певні особливості, які варто враховувати. Але мені дуже подобається з ними працювати».

Найважливіша перемога – зміни в самих дітях

Серед результатів своєї роботи Костянтин особливо виділяє не лише спортивні досягнення. Для нього важливо бачити, як його вихованці змінюються внутрішньо, стають відповідальнішими та дорослішими.

«Козаки, які займаються із самого початку, з моменту відкриття залу у 2025 році, – переважно це хлопці – я бачу, як вони змінилися: їхнє мислення, ставлення до речей у суспільстві, до ситуацій, з якими вони стикаються. Вони стали дорослішими, змінилися внутрішньо.

Хлопці підтягнули фізичну форму. На них дивишся і бачиш — козаки, наше покоління. Ми йдемо до подальших перемог і ще покажемо багато класних речей. Дуже багато у нас буде ще перемог, і будемо йти тільки вперед.

Також великою перемогою є те, що ми потрапили у федерацію UFMMA. Це дуже важливий і серйозний крок».

«Відкритість – найважливіше для мене»

У роботі тренера Костянтин ставить на перше місце не медалі й результати, а довіру між тренером і дитиною.

«Важливо, щоб дитина відкрилась. Тільки тоді буде співпраця без конфліктів і ви будете розуміти один одного. Щоб не було, як, знаєте, раніше було у СРСР: крики, верески, галас на дітей.

Відкритість – найважливіше для мене. Потім дисципліна, яку ми удосконалюємо. Третій пункт – повага до військових, тому що ми тісно співпрацюємо. Важливо розуміти, завдяки кому ми можемо займатися, тренуватися і робити те, що робимо зараз. А інше все прилягає».

Виховання готовності до спротиву

Військово-патріотичне виховання є ще однією важливою складовою роботи Костянтина. У його спортивному клубі – прапори, передані військовими, і кожен із них має свою історію.

«Хочу, щоб мої козаки і всі козаки в Україні розуміли, завдяки кому ми можемо займатися, удосконалюватися, перемагати.

Наш спортивний клуб завішаний прапорами бійців, які знаходяться у гарячих точках і були передані саме військовими, а не куплені десь там. І у кожного прапора своя історія – історія хлопців, яку я розповідаю учням, щоб вони розуміли.

Хочу, щоб молодь була готова до спротиву, щоб завжди могла дати відсіч ворогу – неважливо якому: на ринзі, у клітці чи, не дай Боже, на фронті.

Хочеться, щоб вони розуміли, що в країні війна. Бо, будемо відверті, багато хто з молоді не розуміє, що таке війна. Для них вона десь там далеко, а вона ось тут.

Також викладаємо тактичну медицину для козаків. Хлопці з фронту приїжджають і проводять заняття. Дуже хочемо, щоб були відкриті вишколи з такмеду, тренувань для усіх бажаючих зі стрільби. Тобто плани грандіозні у нас».

«Волонтерство – обов’язок допомагати»

Після початку повномасштабної війни Костянтин долучився до волонтерської допомоги військовим. Серед речей, які зберігають особливу цінність для нього, – подарунки та прапори від військових частин, яким він допомагав.

Про свою мотивацію він говорить просто й без зайвих слів:

«Це твоя країна! Близькі, друзі захищають нас, проливають кров за кожний сантиметр. Як тут не допомагати? Як? Це треба, це необхідно.

Якщо не буде надійного тилу, правильного, то на фронті також буде біда. Вважаю, що те, що ми допомагаємо, співпрацюємо, залучаємо військових до тренувань, просимо провести такмед, – це важливо і для них, і для нас.

Волонтерство – це обов’язок допомагати».

Новий етап – UFMMA

Нещодавно у професійному житті Костянтина відбулася ще одна важлива подія – його призначили президентом відокремленого підрозділу Федерації змішаних бойових мистецтв України (UFMMA) у Вінницькій області.

Для нього це не просто нова посада, а можливість розвивати спортивний напрям на новому рівні.

«Це дуже серйозний крок для мене і моїх козаків, крок уперед, до якого ми йшли. Будемо працювати, здобувати перемоги, проводити змагання, розвивати та популяризувати цей напрямок у Вінницькій області. Дуже велике дякую UFMMA за довіру і за те, що побачили в мені людину, яка зможе це зробити. Дуже велика вдячність». 

«Я вірю, що все буде Україна»

Попри відстань, Дорнбург залишається місцем, із яким пов’язане дитинство Костянтина. Тому напередодні 190-ї річниці села він говорить не лише про минуле, а й про майбутнє.

«Хочу побажати тим, хто за Україну, міцного здоров'я, невичерпної енергії, віри, що усе буде Україна, все буде добре, все буде, як вони хочуть.

Ніхто не стоїть на місці, усі йдуть крок за кроком.

Ті, хто перейшов на іншу сторону, сторону ворога, вбивці, який кожного дня тероризує та вбиває наше населення – жінок, чоловіків, дітей, – усі вони будуть покарані. Я впевнений.

Інколи не по собі від думок, що там, де пройшло твоє дитинство, зараз усе інше. Але я вірю, що все буде Україна, ми переможемо і все буде добре.

Слава Україні!»

Після розмови з Костянтином залишається відчуття людини дуже серйозної, вимогливої до себе й тих, кого навчає. Він багато говорить про дисципліну, відповідальність, готовність до спротиву, повагу до військових. І в його словах немає бажання прикрасити реальність – він говорить прямо, так, як думає.

Але є одна особлива річ, яку важко не помітити. Щойно Костянтин починає говорити про своїх «козаків», про дітей, з якими працює, про їхні зміни та перемоги, його голос ніби змінюється. За суворими словами про дисципліну з’являється тепло, ніжність і справжня любов до своєї справи. Видно, що йому важливо не просто навчити дитину техніки чи підготувати до змагань. Йому важливо виховати людину – сильну, відповідальну, впевнену в собі та готову відповідати не лише за себе, а й за тих, хто поруч.

І, мабуть, саме це найбільше залишається після цієї розмови. За тренером, волонтером і громадським діячем бачиш людину, яка щиро переживає за своє покоління і хоче залишити після себе щось більше, ніж спортивні перемоги.

Ми дуже раді, що маємо таких людей поруч. І особливо цінно усвідомлювати, що ми живемо з ними в одній країні – людьми, які на своєму місці роблять те, що вміють і що вважають правильним.

Костянтин продовжує працювати, навчати, допомагати, будувати плани й говорити про майбутні перемоги. І, слухаючи його, справді хочеться вірити, що їх у його «козаків» буде ще дуже багато.

Бо коли людина так говорить про свою справу – спокійно, вимогливо, але з такою любов’ю – розумієш: вона справді на своєму місці.

Автор: Ольга Бєляєва, інспектор сектору культури, молоді та спорту Управління гуманітарної політики Новотроїцької селищної ради.