До 190-річчя Дорнбурга ми продовжуємо розповідати про людей, чиї життя та діяльність пов’язані з нашим селом. Про тих, хто народився тут, виріс, працював, творив історію Дорнбурга та сьогодні гідно представляє свою малу батьківщину.

Хочемо розповісти про — уродженця Дорнбурга, військовослужбовця, командира реактивної артилерійської батареї 34-ї окремої бригади морської піхоти. 

За мужність, відвагу, сумлінне виконання військового обов’язку та вагомий внесок у захист України його відзначено Подякою Новотроїцької селищної військової адміністрації з нагоди 190-ї річниці села Дорнбург.

Для Володимира Дорнбург — це не просто місце, де він народився. Саме тут минули його дитинство та юність, тут розпочалося трудове життя і сформувалося те відчуття дому, яке залишається з людиною на все життя. Про своє рідне село та життя до військової служби Володимир згадує так:

«Для мене Дорнбург — перш за все мій дім, місце мого народження, зростання та проживання більшої частини мого життя. Я народився в селі Дорнбург у 1990 році, там же пішов до школи. Після 9-го класу пішов навчатися на електромонтера. Після закінчення навчання повернувся до рідного села та влаштувався на роботу до Новотроїцького управління водного господарства, де пропрацював до війни. У 2009–2010 роках проходив строкову службу.

У Дорнбурзі я створив сім’ю, купив дім, завів домашнє господарство — якщо коротко, звичайне сільське життя. У вільний час любив їздити на риболовлю та полювання, прогулюватися із сім’єю в сільському парку біля ставка».

Військовий шлях, що триває роками

Військова історія Володимира розпочалася ще у 2009 році, коли він проходив строкову службу на посаді оператора-топогеодезиста 1-ї самохідної артилерійської батареї 93-ї окремої механізованої бригади.

У 2015–2016 роках він служив у складі 28-ї окремої механізованої бригади та брав участь в антитерористичній операції. За виконання військового обов’язку був нагороджений медаллю «За участь в АТО».

З початком повномасштабного вторгнення Володимир продовжив захищати Україну. У 2022 році служив командиром міномета мінометної батареї 197-го батальйону територіальної оборони 124-ї бригади територіальної оборони, а згодом обіймав посаду командира взводу — старшого офіцера на батареї.

«На моє рішення пов’язати життя з військовою службою вплинули виховання та почуття несправедливості. Я не міг залишатися осторонь, коли моїй країні та сім’ї загрожує небезпека». 

У 2023 році за мужність та виконання бойових завдань, зокрема за участь у висадці на острови, Володимир був нагороджений медаллю «Срібний хрест». Також отримав відзнаку 65-ї окремої механізованої бригади за виконання бойових завдань та знищення техніки противника.

Сьогодні Володимир — командир реактивної артилерійської батареї 34-ї окремої бригади морської піхоти.

«З кожним періодом служби накопичений досвід допомагав у виконанні бойових завдань та навчанні інших. Я завжди намагався поділитися досвідом з побратимами. Бути військовим — перш за все це важкий щоденний обов’язок, постійний ризик та служіння своїй країні заради життя та свободи інших».

Те, що залишається з людиною назавжди

За роки служби Володимиру довелося пережити чимало складних моментів.

«У кожному періоді служби були свої важкі та пам’ятні моменти. Під час мобілізації це був мій перший бойовий досвід і туга за родиною. У період повномасштабної війни одним із найбільш пам’ятних моментів стали висадки на острови на Херсонщині. А одним із найважчих — бойові дії на Донецькому напрямку, де наш підрозділ уперше зазнав втрат».

Військові нагороди для Володимира мають особливе значення. 

«Для мене відзнаки та нагороди — це не просто шматок металу чи стрічка на формі. Це як нагадування пройденого бойового шляху, визнання побратимів та ціна крові, поту й ризику».

Залишатися сильним йому допомагають найближчі люди.

«Найбільше допомагають мені залишатися сильним і виконувати завдання навіть у найскладніших обставинах моя сім’я, мої діти, кохана та мої побратими».

Мрія про Дорнбург

Попри роки служби та відстань, Дорнбург залишається невід’ємною частиною його життя. Тому головне побажання Володимира рідному селу — якнайшвидше звільнення від окупації.

«Дорнбург — це частина моєї історії. Я хочу побажати рідному селу якнайшвидшого визволення та процвітання, а всім його мешканцям — терпіння й сил дочекатися того дня, коли повернуться мир, свобода та можливість знову жити у своєму рідному селі». 

Майбутнє свого села Володимир бачить сучасним і розвиненим, але водночас таким, що збереже свою особливу атмосферу.

«У майбутньому я хотів би бачити Дорнбург розвиненим і процвітаючим європейським селищем — сучасним, комфортним для життя, але водночас затишним і привітним, як і раніше».

Володимир не говорить гучних слів про героїзм і не намагається прикрасити пережите. Для нього є речі, які не потребують зайвих пояснень: відповідальність потрібно брати на себе, побратимів — підтримувати, а за свою країну — боротися.

Водночас за цією військовою витримкою відчувається дуже сильна прив’язаність до простих і важливих речей — родини, дітей, рідного дому. Можливо, саме тому Дорнбург для Володимира залишається не просто точкою на карті, а місцем, куди подумки завжди можна повернутися.

І, мабуть, у цьому й полягає головне: людина може пройти через важкі випробування, змінити своє життя, отримати новий досвід, але не втратити того, що визначає її по-справжньому — любові до своїх людей і свого дому.

Ми дуже раді, що серед людей, пов’язаних із Дорнбургом, є такі особистості. Люди, які не втрачають зв’язку зі своїм корінням, залишаються вірними своїм переконанням і роблять те, що вважають правильним.

Хочеться побажати Володимиру найголовнішого — сил, надійних людей поруч і якнайшвидшого здійснення тієї мрії, яка сьогодні об’єднує нас: повернутися додому — у вільне, мирне та щасливе село.

Автор: Ольга Бєляєва, інспектор сектору культури, молоді та спорту Управління гуманітарної політики Новотроїцької селищної ради.